Для нашої громади цей день завжди був днем глибокої шани, спогадів і вдячності. Біля пам’ятників та братських могил ми вшановували тих, хто пройшов крізь пекло війни, хто віддав життя за мир і майбутнє своїх дітей та онуків.

Сьогодні ми далеко від рідного дому. Ми не маємо можливості прийти до могил своїх дідів і прадідів, покласти квіти, запалити лампадку чи просто постояти у тиші біля місць їхнього вічного спочинку. Наші пам’ятники та братські могили залишилися на окупованій землі чи повністю зруйновані тими, кого колись наш народ вважав союзниками у боротьбі проти нацизму.

Символом цього дня є червоний мак – знак пам’яті за кожним втраченим життям, за кожною родиною, яку торкнулася війна. Сьогодні він для нас – ще й символ незламності, болю за різним краєм та віри у повернення додому.

Та навіть далеко від рідної громади ми зберігаємо пам’ять. Її неможливо стерти чи знищити. Вона живе у наших серцях, у родинних історіях, у фотографіях, у спогадах про тих, хто пережив війну та відбудовував рідний край.

Сьогодні українці знову борються за свободу, за право жити на своїй землі, за майбутнє своїх дітей. І ми особливо гостро відчуваємо ціну миру та людського життя.

Схиляємо голови перед усіма загиблими у Другій світовій війні та перед сучасними Захисниками і Захисницями України.

Вічна пам’ять полеглим. Честь і шана героям.

З повагою начальник Оріхівської міської

військової адміністрації Микола ВІНІЧЕНКО