Офіційний сайт Оріхівської міської ради

Розділи

Історія міста

Активне заселення території почалося за часів Запорізької Січі, коли козак Лиско поставив на правому березі Конки зимівник. Наприкінці XVIII століття біглі селяни, козаки та солдати заснували тут кілька поселень. Близько 1783 року виник Оріхів. За народними переказами першим поселенцем став І.Юшка, виходець із села Обмачевого, що біля Батурина. Згодом сюди потяглися чернігівські селяни та козаки із зимівника Лиска. Вже до 1786 року поселення налічувало 20-30 дворів.

Свою назву Оріхів, за однією версією, дістав від назви села Оріхівка, що на Полтавщині, коли в 1787 році вихідці з тих місць масово переселялися на нові землі, а за іншою, своєю назвою Оріхів завдячує заростям ліщини, земляним та водяним горіхам, яких на мілководних плесах тоді повноводної Конки була сила силенна.
Поселення росло, і на 1799 рік стало центром Маріупольського повіту. А вже за два роки, в 1801, першим на території сучасної Запорізької області, Оріхів набув статус міста. Згодом Оріхів стає і протягом майже сорока років є центром Мелітопольського повіту.

Вигідне географічне положення міста сприяло швидкому його зростанню та появі навколо нього нових поселень. В середині ХІХ століття через Оріхів проходили 8 важливих шляхів, зокрема чумацький Кримський та Старий чумацький шляхи.

Життя повітового містечка особливо пожвавлювалося під час проведення ярмарок, які відбувалися чотири рази на рік. Найбільшим за оборотом був Семенівський ярмарок, що проходив у вересні. Значну частину прибутків приносила купцям гуртова торгівля худобою на ярмарку.

У 1842 році Оріхів пережив велику пожежу. Вигоріло майже пів міста, в тому числі вся його торгова частина. Оріхів втратив статус повітового міста і був переведений до розряду заштатних міст, а центр Мелітопольського повіту, після нетривалого перебування у Великому Токмаку, переміщується до Мелітополя.

Попри всі негаразди, місто продовжувало розвиватися. У другій половині ХІХ століття в Оріхові заснована низка навчальних закладів, серед яких Оріхівське жіноче початкове народне училище, Олександро-Маріїнське жіноче училище, яке згодом реорганізоване у 4-класну жіночу гімназію. На початку ХХ століття в Оріхові засноване змішане реальне училище.

Значну роль у розвитку міста та інших населених пунктів району відіграли меноніти з числа німецьких переселенців на південноукраїнські землі, де вони заснували низку поселень-колоній.

Місцеве населення переймало у них прогресивні методи господарювання, а самі колоністи сприяли розвитку сільського господарства і промисловості. В 1895 році в Оріхові було збудовано філіал заводу землеробських машин німця Крігера, який випускав жатки-лобогрійки.

Найбільш відомою родиною в місті була родина Янценів. Йоган Генріхович (Іван Андрійович) Янцен наприкінці 70-х років ХІХ століття збудував перший паровий млин, пізніше відкрив школу для навчання дітей менонітів, міську лікарню на 14 місць. Його сини доклали зусиль до будівництва кінотеатру, торгівельних лавок, житлових будинків. Деякі з них і досі є живим свідком тієї епохи. А у двоповерховому будинку родини Янценів сьогодні розміщується Оріхівська міська рада.

В 1918 році Оріхів входить до складу Української Народної Республіки.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань Оріхів надовго окуповано радянськими загарбниками. В окупації Оріхова брали участь 2-а та 13-а радянські Кінні армії. Також Оріхів був тимчасово окупований Білою армією.
Після окупації України Оріхів став центром Махновського Руху Опору. Вихором проносилися оріхівською землею махновські тачанки і кіннотники.

У 1923 році відкрилась районна бібліотека.

У 1924-25 навчальних роках окрім існуючих шести початкових шкіл працювала семирічна. Для неграмотних були організовані школи-лікбези та хати-читальні. Велику роль у підготовці вчителів відіграла педагогічна профшкола, створена у 1925 році. З жовтня 1920 року розпочав своє літочислення сільськогосподарський технікум, який називався агротехнічною школою. В 1930 році він був реорганізований в Оріхівський агротехнічний технікум.
У 1936 рік була повністю ліквідована неграмотність серед дорослого населення, здійснювалася загальна семилітня освіта і почався перехід до середньої.

У 1937 році відкрився кінотеатр на 400 місць.

Одним з основних промислових підприємств став авторемонтний завод, утворений у 1937 році на базі міжрайонної майстерні по ремонту сільськогосподарської техніки. Завод займався в основному ремонтом автомобілів та двигунів до них. З 1951 року змінилася номенклатура виробів. Завод почав спеціалізуватися на випуску обладнання для тваринницьких ферм (підвісних доріжок, кормозапарників тощо). Корінна реконструкція вже механічного заводу відбулася в кінці 50-х на початку 60-х років. Вступили до ладу нові цехи, оснащені найсучаснішим на той час обладнанням, збільшився обсяг виробництва. З 1961 року мехзавод перейменований у завод «Орсільмаш».
Продукція заводу користувалася попитом як в нашій країні, так і за кордоном. «Орсільмаш» брав участь у республіканських і міжнародних виставках сільськогосподарської техніки. 1955 року був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві і нагороджений медаллю. На початку 2000-х років, після змін в економічному укладі держави, завод фактично припинив випуск продукції і знаходиться у стані ліквідації.
Крім ремзаводу, існували 6 борошномельних вітряків, 10 кравецьких майстерень, 15 чоботарних, 4 ковальських, 3 слюсарних, 6 жерстяних, 15 по обробці дерева і 3 овчинних.

В період перших п'ятирічок в місті та районі продовжується подальше піднесення промисловості, сільського господарства. Одним із важливих завдань, що забезпечували виконання п'ятирічок, були питання підготовки промислових кадрів, перш за все будівельників. Для швидкої підготовки кадрів були створені ЦІПи (центральні інститути праці).

Високих показників в районі добивалися колективи заводів «Орсільмаш», ремонтно-механічного, металовиробів, швейної фабрики, райпобуткомбінату, маслозаводу, «Сільгосптехніки».

Швидкими темпами зростало будівництво житлових і культурно-побутових об'єктів.

В липні 1941 року в м. Оріхові формується 226-та стрілецька дивізія, яка перейменована в 95-ту гвардійську стрілецьку дивізію. В приміщенні нинішнього Оріхівського навчально-виховного комплексу № 2 ім. академіка В.А.Лазаряна розгорнув свою роботу пересувний польовий шпиталь, очолюваний головним лікарем Центральної районної лікарні Лукашевичем В.М.

4 жовтня 1941 р. Оріхівський район був окупований фашистськими військами.

Ворог відразу почав розправу над мирним населенням в м. Оріхові, на що оріхівці відповіли активним спротивом.
В період окупації розгорнули свою роботу підпільна група та партизанський загін, в місті діяла молодіжна група «Щит».

У 1943 році було організовано два радгоспи: «Оріхівський» та радгосп імені Димитрова, який у 1963 році був перейменований у птахорадгосп. На початку 50-х років оріхівці відновили всі промислові підприємства та сільське господарство; освоїли довоєнні посівні площі і відновили тваринницькі ферми; перевищили довоєнний рівень виробництва.

У 1950 році у зв'язку з укрупненням сільськогосподарських артілей колгоспи Оріхова об'єдналися з господарствами сусідніх сіл: Новоданилівки, Новопавлівки і відійшли від міста.

У 1961 році в місті відкрита дитяча музична школа.

У 1972 році, на честь 29-і річниці визволення міста та району від німецько-фашистських загарбників, відкрито краєзнавчий музей, який з 1993 року набув статусу державного.

З 24 серпня 1991 року місто входить до складу незалежної України.

17 березня 2015 року згідно рішення Оріхівської міської ради № 36 від 26 лютого 2015 року працівниками КП «Оріхівський комунальник» було здійснено демонтаж пам'ятника В. І. Леніну.
Гордістю міста, його великим надбанням є люди. Люди, які своєю працею, своїми знаннями примножують багатство рідного міста.

До славної плеяди талановитих вчених-механіків відноситься Всеволод Арутюнович Лазарян, уродженець м.Оріхова, протягом 17-ти років очолював Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту.

Оголошення

Культурні заходи